Filosoka Natalia Borisovna Godz (nar. 27. 5. 1970 v Charkově) – filozofka je absolventkou Charkovského pedagogického institutu (1992; obor biologie a chemie) a univerzity (1994; obor psychologie). Učila v Charkově (1992–2001); Od roku 2003 působí na Národní technické univerzitě Kharkiv Polytechnic Institute: od roku 2020 je profesorkou na katedře filozofie. Vědecký výzkum: filozofie vědy a kultury, filozofická antropologie. Studuje fenomén kulturních stereotypů a komparativní analýzu lidových textů, futurologii a prognostiku z ekologické perspektivy. Tiskne filozofickou žurnalistiku a eseje.

Годзь Наталія Борисівна (GODZ NATALIIA BORYSIVNA) — народилася 27 травня 1970 року в родині вчительки та інженера (по материнській лінії – п’яте покоління вчителів) в м. Харків, ст. Основа; вчилася у середній школі № 35 (зараз знищеній внаслідок війни в Україні); докторка філософських наук, доцентка, професорка кафедри філософії НТУ «ХПІ», заступниця завідувача кафедри філософії з виховної роботи, кураторка багаторічного проєкту «Філософська проблема людини та сенс її буття» для аспірантів та студентів. За фаховою освітою — вчителька біології та хімії (Харківський Національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди), психологиня (Харківський Національний університет імені В.Н. Каразіна). Працювала у середніх школах м. Харків та професійно-технічному училищі № 3. З 15 листопада 1999 року по 1 жовтня 2003 року навчалася та закінчила аспірантуру в Харківському Національному університеті імені В.Н. Каразіна на кафедрі теорії культури та філософії науки (тоді кафедра проф. Цехмістро І.З.). Захистила у 2004 році на його базі кандидатську дисертацію за темою «Культурні стереотипи в українській народній казці» (наук. керівник — проф. В.В. Шкода). У 2019 році захистила докторську дисертацію в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України у м. Київ за темою «Філософські підстави екологічної футурології». З осені 2003 року працює в НТУ «ХПІ», де починала з асистентки, старшої викладачки, а в 2007 році здобула вчене звання доцентки кафедри філософії. Нині обіймає посаду професорки кафедри філософії НТУ «ХПІ». Розробила і впровадила низку навчальних курсів та програм. У 2009 році посіла друге місце у конкурсі робіт на найкращий розроблений дистанційний курс з «Філософських проблем екології». Царина наукових інтересів — філософія науки, філософська антропологія, філософія культури. Продовжує досліджувати феномен культурних стереотипів та порівняльний аналіз текстів. Також продовжує досліджувати футурологію та прогностику. Була офіційною опоненткою на захистах кандидатських дисертацій, авторка понад 170 публікацій наукового та науково-дослідницького характеру, зокрема 4 монографій («Вступ до екологічної футурології», збірок філософської публіцистики та есеїстики «Мушу. Намагатимуся. І все прийде раптово: як гілка квітучого бузку у вікно…», «Це було ще до війни: місто Харків, я і ми. А тепер війна-війна і на скронях сивина…», «Лишень рядки, рядки і лист паперу, а за вікном вже знову день мина, а над країною моєю гримить і грюкає війна…») та низки статей і колективних монографій як в Україні, так і за кордоном. Активно почала писати поезію та філософську есеістику завдячуючи зустрічі з колегою, поетом, якій закінчив аспірантуру у харківському політехнічному та певний час був викладачем економічних дисциплін п. Юрієм Сорокою (один з творчих псевдонімів: Юрій Птіцин). Білінгва: пише наукові статті, вірші, та філософську есеїстику двома мовами, додатково читає в оригіналі наукові матеріали та художню літературу і білоруською мовою.

***

Від болю до болю,

Від дому до дому,

Душею і серцем,

Кохання відоме,

За ручку непевними

Кроками, босе, 

І інколи навіть —

Зовсім безголосе,

Та з серцем обпаленим

Все ж таке щире!

Кохання палке,

Дурнувате, зомліле;

Тендітне дівчисько

І зрілая панна.

Самотняя жінка, 

Дружина і мати кохана…

І в болі народжене,

І пестуванне,

Забуте, відкинуте,

Все ж то кохання:

Як сходами вгору

Й у прірву униз,

Кохання жертовне,

Кохання-каприз…

Чому ж знов у мене

Кохання самотнє

Ілюзію бавить

В дротах телефонних?

Кохання-кохання:

Душевне й тілесне,

Спалило і знову

До життя, як воскресло!

Люблю і сумую,

Пишу і вмираю;

І знов «наостанок»

Із снігу дістану,

Розпушу і змушу

Травинку зрости,

Бо є ще надія

До неба піти…

6.02.2018 р.

***

А березень відходив у історію —

То сонцем, то блакиттю неба в вишині, 

То холодом, знов сильним холодом

Та іржавілою самотністю — такі вже дні… 

І парки сумно дивляться у небо, 

І кожен із людей кудись біжить-спішить, 

Перечекати час цей, мабуть, знову треба

Й до квітня все ж устигнути дожить…

11.03.2021 р.

***

Цьорік

Надворі лютий із дощем-сльозами

І ніч, і лід, грязюка скрізь уже,

І невимовлено словами 

Ой, як багато 

чого 

ще…

І довгеє палання 

чи стагнація,

А вперто кажем знову «Ні!».

То для бридких ілюмінація,

Для нас це рівнобожі дні…

Всі як один й в усьому світі

У нас черешнями 

Та вишнями 

Також навесні.

Я вірю все ж, що розцвітуть

І палко зошитами зшитими

Віршами он от як живуть!

Цьорік 

В тривожному і неповинному

І невідомо нащо Лютим 

Прозваному місяці

У цей от саме дикий рік

Ізнов випробуванням ми спокутуєм

Нам невідомий нащо Долею,

Нам поданий цей Вік…

А дощ раптово припинився

І ніч, сирая ніч — поглинула усе…

Та ні, навколо тут у темряві,

Глибокій темряві

Ніщо не спить…

Час завмер, а Історія чекає, не мовчить…

19.02.2022 р.

***

Мій Харків…

Був і буде,

І навіть зараз він живе!

А біль відійде

І оця війна-хвороба, 

Бо в міста Ангел-охоронець 

Й люди-діти його є!

Наталія Годзь, Харків, Україна, 4.03.2022 р.

***

NATALIJA GODZJ

Mano Charkivas…

Buvo, irišliks,

Ojisir šiandien Gyvas!

Oskausmasatitols

Irliguistas šitaskaras,

Nes mieste — Angelas-gynėjas

Ir žmonės — jo vaikai!

Charkivas, Ukrajina

Šiandien, 2022 kovo 4 d.

Šv. Kazimiero diena

Переклад Литовською Juozas Valiušaitis 

***

Весна і березень, прогірклий, 

Із димом, скельцями із вікон на землі… 

А на деревах розпашілися бруньки,

Вони надією тримають соки, 

Що знов отримали із-під землі… 

Знов кругообіг і земного, і з небес:

Лелеки, гуси знов летять додому, 

А в нас — війна палає знову, 

А ми у березні чекаємо на теплую весну і Перемогу,

Тримаємось за небо в вишині

І віримо, що поряд з Правдою ми в світі не самі…

Наталія Годзь, Харків, Україна, 20.03.2022 р.

***

Ніч, темрява і уповільнився у просторі

Рух всесвіту навколо нас… 

Хаос вже вкотре кігті заточив по чиїсь душі… 

І завмер Час, 

Навколо чорні-чорні тучі…

Комусь надходить Неминуче,

Хтось вірить, сподівається, хоча й тремтить, 

Хтось в забутті, і не живе, й не спить, 

Там — мати дитятко тримає, 

Там замість смутку книгу хтось читає, 

Хоча і серце так із острахом тремтить…

Такая ніч, вже вкотре над Землею, 

Знов все просякло болем і мовчить, 

Відкрилися ворота і до Аду, і до Раю, 

А нам потрібно, як потрібно жить,

Бо стільки ще зробить належить, 

Ще стільки книг нам написать, 

Дерев, що в небо гілками ростимуть,

Посадити знову треба

І сонечка промінчиків

Побільше нам долонями спіймать!

Наталія Годзь, Харків, Україна, 26.03.2022 р.

***

Немного о любви заблудшей:

Когда неведомо, куда

Она взяла и привела

Чужие души! 

А в молодости как прелестно начиналось, 

То робость, любопытство, то азарт… 

И искусителем смеялось, 

И все казалось, что не виноват! 

Пришла и зрелость, опыт, наслажденье, 

А искуситель-лицемер, 

Смеясь, злорадно с пыльной щели

Нашептывал: «Но это ж не предел,

Еще, еще, вон там и та, 

Ты можешь, это так прекрасно!»

И щелкали, как семечки, сердца,

Цинично и бесстрастно,

Охотники, ловцы по душам, 

Ученики, что в Ад пойдут

За вновь, еще заложенную Душу…

И жертвы, по наивности иль вожделенью,

По слабости, 

Где плоть и грех сжигают ум и душу

Без конца…

И тишина… И стонов не слыхать:

Чужие жизни, кто их слушал…

Стою, смотрю, наверное, пора б уйти, 

Такое сверхразочарованье:

В себе,

В пути, да все ж

Вот это, это в назиданье… 

Да вы ль поймете ли меня?

И надобно ль, не знаю…

Что жизнь, моя и всех? 

Как поле перейти из знания в незнанье… 

Наталія Годзь, Харків, Україна, 27.03.2022 р.

***

Многословие многосложно,

Думай, но осторожно! 

Ну, а если я не могу? 

Если за правду взправду уйду…

Думай! — не хочется, ну, не могу!! 

Я лишь дышу, лишь шепчу, 

Гулко, считая ударами сердца, 

Страх заглушая и пустоту, 

Утром, встречая рассветы с весною,

И окунаюсь в войну с головою

В городе, том, что люблю,

И в Украине,

Моей и родной, 

Нашей, единственной, 

Без вариантов!

Каждой песчинкой с проросшей травинкой, 

Каждой синичкой, что рядом с осколком

Вновь пролетая, осталась жива…

Медленно, с болью, опять, как патроны,

Я расставляю слова…

Наталія Годзь, Харків, Україна, 23.04.2022 р.

***

Шуберт. И как будто нет войны,

И аккорды утверждают,

Повторяют и настаивают…

А на улице, который вечер,

А на улице взаправду и который год,

Повторяется история,

Повторяясь — больно бьет!

А аккорды расстоянье укорачивают,

Музыка ведет (или удерживает)

И в пространстве вакуумном

Для меня лакуну создает,

(Или я…).

Но не скрываясь от реальности, 

Что в Харькове родном сейчас…

Просто то, что слишком больно,

Не дождется, чтоб разрушить нас…

Шуберт, музыка, жара и лето,

А у нас — война, война…

Улетает жизни пятьдесят второе лето: 

Остаюсь здесь с городом вся я…

Остаюсь, надеясь, веря…

А боюсь, КАК я БОЮСЬ!!!!

Но ведь в этом вот сомненье

И с собой борюсь!

Значит, будет снова лето,

Шуберт, ноты и пюпитр.

Школы. Дети, дети…

Украина… Мир…

Наталія Годзь, Харків, Україна, 5.07.2022 р.

4.9/5 - (60 votes)
Website creation: Webklient